СТАТУС БІЖЕНЦЯ ТА ТИМЧАСОВИЙ ПРИТУЛОК. ЩО НЕОБХІДНО ЗНАТИ ГРОМАДЯНАМ?

Внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України мільйони громадян втратили житло або були змушені покинути своє місце проживання через небезпеку. Згідно з даними Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) станом на 03.04.2022 р. понад 4,2 мільйони осіб перетнули кордон України у пошуках притулку закордоном. Більш як 2 млн. осіб є внутрішньо переміщеними особами. Невтішна статистика збільшується щодня. Зважаючи на масштаб, швидкість розгортання та складність наслідків, UNHCR відносить ці обставини до найвищого третього рівня надзвичайних ситуацій.

Враховуючи масову хвилю цивільного населення з України, країни Європейського Союзу застосували винятковий механізм для регулювання їх статусу на території ЄС – тимчасовий захист відповідно до Директиви ЄС № 2001/55/EC від 20.07.2001 р. Попри те, що ця Директива була розроблена більш як 10 років тому після конфліктів у тогочасній Югославії, вона була вперше активована 04.03.2022 р. саме у зв’язку з війною в Україні. Метою запровадження тимчасового притулку є послаблення тиску на національні системи надання прихистку країн ЄС, захист їх від перенавантаження, мінімізація бюрократичних процедур для оперативного надання переміщеним особам основоположних прав.

У зв’язку з цим, поряд із усталеним та відомим статусом «біженства» з’явився новий інститут «тимчасового захисту». У чому їх різниця? Це питання хвилює кожного, хто опинився закордоном та прагне визначити оптимальний режим для захисту своїх прав. Очевидно, що перебування у статусі туриста на території країн ЄС часто не відповідає потребам переміщених осіб з огляду на його тимчасовість (90 днів з моменту перетину кордону), а також відсутність низки прав (працевлаштування, медичне страхування, соціальне забезпечення тощо). Натомість отримання статусу «біженця» чи «особи під тимчасовим захистом» гарантує довгостроковий повноцінний захист втікачів від війни.

Слід розпочати з того, що тимчасовий притулок та біженство є різними правовими явищами, які мають окреме нормативне регулювання і зумовлюють відмінні наслідки.

Правове регулювання:

Як зазначено вище, основними документами, які визначають статус, суб’єктний склад, базові права та обов’язки, пов’язані з тимчасовим притулком, є Директива ЄС № 2001/55/EC від 20.07.2001 р. (далі – Директива про тимчасовий захист) та Рішення Ради ЄС про її активацію у зв’язку з війною в Україні № 2022/382 від 04.03.2022 р.

Натомість, статус біженства регулюється такими міжнародно-правовими документами, як Конвенція про статус біженців від 28.07.1951 р., Протокол щодо статусу біженців від 31.01.1967 р. та Конвенція, що визначає державу, яка відповідає за розгляд заяв про надання притулку, що подані в одній з держав-членів Європейських Співтовариств (Дублінська конвенція) від 15.06.1990 р.

Біженство та тимчасовий притулок: у чому різниця?

Біженцем є особа, яка:

1.      має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, політичних поглядів;

2.      знаходиться за межами країни своєї національної належності;

3.      не в змозі, або не бажає користуватися захистом своєї країни

або

4.      не має визначеного громадянства і знаходиться за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Таким чином, біженство характеризується такою ознакою як «індивідуальність» і нерозривно пов’язане з особистою ситуацією конкретної особи, яка з тих чи інших причин не може безпечно залишатися на території країни своєї національної належності. Особа має довести наявність відповідних обставин, які мають бути перевірені компетентними органами держави, і якій необхідний притулок.

Поряд із цим, Директива про тимчасовий захист поширює свою дію на окремі категорії осіб:

1.      громадян України, які вимушено покинули Україну 24.02.2022 р. або після цієї дати в результаті військового вторгнення російських військ;

2.      осіб без громадянства та громадян третіх країн, які користувалися статусом біженця або еквівалентним захистом в Україні до 24.02.2022 р.;

3.      окремих членів сімей перших двох категорій;

4.      громадян третіх країн, які законно проживали в Україні до 24.02.2022 р. на підставі дійсного дозволу на постійне проживання, та які не можуть повернутися в безпечних умовах до своєї країни або регіону походження.

Також, Директива про тимчасовий захист визначила коло осіб, яким кожна окрема країна ЄС має право надати тимчасовий захист, а саме:

1.      громадяни України, які виїхали до ЄС незадовго до 24.02.2022 р., рятуючись від можливої війни, або якщо вони були у відпустці або відрядженні в ЄС;

2.      особи без громадянства або громадяни третіх країн, які легально проживали на території України до 24.02.2022 р., не маючи дозволу на постійне проживання, якщо вони не можуть повернутися в безпечних і довготривалих умовах до своєї країни.

Директива дозволяє скористатися правом на тимчасовий захист на території будь-якої країни ЄС на вибір заявника.

Особи, які залишили територію України у зв’язку з воєнними подіями, мають право або подати індивідуальну заяву про надання статусу біженця, або звернутися за тимчасовим захистом до будь-якої країни ЄС, якщо вони відповідають вищезазначеним критеріям.

Важливо зазначити, що за загальним правилом статус біженця можна отримати лише в тій безпечній країні, кордон якої ви перетнули вперше.

Строк дії:

Згідно з Директивою про тимчасовий захист притулок надається на 1 рік та може бути продовжений максимум на 3 роки у випадку відсутності поліпшення ситуації в Україні. Право на тимчасовий захист також може бути припинено Радою ЄС у будь-який момент, якщо в Україні будуть створені безпечні умови для цього.

На противагу цьому статус біженця не має чітко окресленого строку дії, гарантує право на постійне проживання на території відповідної держави і може бути скасований у випадку появи інформації, яка впливає на раніше прийняте рішення. Особа втрачає статус біженця, якщо вона повертається до своєї країни чи набуває нове громадянство.

«Біженець» v. «особа під тимчасовим захистом: що обрати?

Слід відзначити, що процес надання статусу біженця визначається законодавством кожної окремої держави та є досить складним і довготривалим. Протягом адміністративної процедури, яка може тривати 6 місяців і більше, особа зазначає низки обмежень своїх прав. Наприклад, у особи вилучається паспорт, вона не має права працювати та не може залишати визначене їй місце проживання (спеціалізовані центри для біженців).

Натомість, статус тимчасового захисту дозволяє одразу отримати доступ до ринку праці, обирати місце проживання та користуватися іншими соціальними правами. Особа може вільно пересуватися та перебувати на території інших країн ЄС протягом 90 днів у 180-денному проміжку часу, а також безперешкодно в будь-який час повернутись до держави громадянства.

Тож, у більшості випадків рекомендовано користуватися механізмом саме тимчасового притулку з огляду на його простоту, швидкість надання та відсутність правових обмежень порівняно із інститутом біженства.

Вікторія Хілініченко, адвокат, VB PARTNERS