- Про ААУ
- Комітети
- Членство
- Новини
- Проекти
18.11.2022
«Тріада правосуддя продовжує функціонувати»
Антикорупційне правосуддя очима судді та адвоката. Що потрібно для становлення верховенства права, чому в суспільстві все ще низький рівень довіри до судів, якими досягненнями може пишатися ВАКС, де проходить межа між критикою та хейтом, чи є сьогодні протистояння між ВАКС та адвокатами — на ці та інші питання в інтерв’ю ЮГ відповіли Віра Михайленко - суддя Вищого антикорупційного суду, к.ю.н., та Семен Ханін - адвокат, керуючий партнер ЮК «АМБЕР», к.е.н.
— Віро, Семене, розпочнемо нашу розмову з болючих для всього суспільства питань. Посилення боротьби з корупцією та продовження судової реформи – головні вимоги, які Україна повинна виконати для того, щоб стати членом Європейського Союзу. Як ви вважаєте, чого нам бракує, щоб в Україні дійсно відбулися якісна судова реформа та становлення верховенства права?
В.М.: Насамперед слід припинити реформувати реформоване. Реформування судової системи відбувається безперервно з 1991 року. Причому кожна влада анонсує проведення нової судової реформи, і це дуже «хайпова», політично виграшна тема. Замість того, щоб закінчити попередній етап, декларуються абсолютно нові судові трансформації, і все починається наново. В цьому питанні немає системності. Частина заходів обумовлюється міркуваннями «революційної доцільності» (наприклад, люстрація суддів, з наслідками якої Україна скоро зіткнеться через рішення ЄСПЛ). Інші – вимогами громадянського суспільства (бажали отримати інформацію про матеріальний стан представників судової влади – вона у відкритому доступі; хотіли участі громадськості у формуванні суддівського корпусу – це також мало місце). Всі такі кроки, безумовно, є необхідними, однак механізм їх реалізації та наслідки варто також прораховувати заздалегідь. Плюс у нашому випадку – це точкові дії, запровадження яких безпосередньо залежить від подій, які їм передують, і судова реформа відбувається проти того, що вже було, замість стратегічного бачення системи правосуддя на майбутнє.
Тому, на мій погляд, успіх судової реформи залежить від таких складових: незалежна оцінка недоліків і переваг (а про переваги теж слід говорити) функціонування української судової системи; системність (у тому числі заборона змінювати програму реформи, наприклад, протягом 10 років, щоб вона дійсно могла бути закінчена); реальна стратегічна програма (з урахуванням недоліків і переваг, виявлених при оцінці) та тактика її реалізації (не абстрактні, а конкретні кроки, в тому числі з урахуванням бюджетних можливостей держави).
Що стосується верховенства права, то це окрема тема, так само популярна й іноді популістична, як судова реформа. Становлення верховенства права – важливе для будь-якого суспільства, проте це не пов’язано виключно з судовими реформами, хоча в багатьох аспектах може залежати від них.
С.Х.: Щоб стати членом ЄС, потрібно дещо інше. Повірте, я як захисник стикався з правосуддям у країнах Європи. Боюся навіть усю правду розповісти читачам. Навіть те, що Діда Мороза не існує, може виявитися меншим шоком. Щодо торжества чи верховенства права. Тут ключове слово – ПРАВО. Тобто точне, до літери, дотримання Закону. А це означає, що суд має приймати рішення, які можуть бути не до вподоби активістам чи громадській думці. Це означає, що доцільність не визначає рішення суддів. А у нас із цим ой як важко. Як подолати цю хворобу, я не знаю. Може, спершу визнати, що вона є?
— Віро, якими є очікування суспільства від реформи?
В.М.: Мені здається, що суспільству переважно нав’язують думку про необхідність судової реформи (повертаючись до «хайповості» цієї теми). І реальному споживачу судових послуг абсолютно байдуже, «реформований» чи «нереформований» суд розглядатиме його справу. Для позивача, відповідача, їх представників, обвинуваченого, захисника, прокурора, потерпілого важливим є відчуття справедливості й поваги до прав людини, а також дотримання суддями, які розглядають справи, правових приписів. Це може бути пов’язано з судовою реформою, але на сьогодні абсолютно необов’язково.
— З чим Ви пов’язуєте все ще низький рівень довіри суспільства до судової системи України?
В.М.: Про довіру до судової влади маю дуже яскравий приклад. Колись багато років працювала зі студентами і читала їм курс «Судові та правоохоронні органи». Це молоді люди (17–19 років), які з судами не стикалися зовсім. І коли ми на парах розглядали питання набуття статусу судді, вимоги до судових рішень, від них завжди лунали скептичні тези і простежувалося сприйняття, що «в судах все купується». Я (маючи практичну діяльність у судах різних юрисдикцій, рівнів і регіонів з 2003 року) запитувала студентів, на чому ґрунтується їх досвід. З кожним студентським потоком виявлялося, що впевненість молодих людей в «ненормальності» українських судів формується на підставі відомостей, отриманих ними з інтернет-ресурсів і засобів масової інформації. Це про що? Про те, що у людей, які не стикалися з судами і судовою системою і не мають жодного практичного досвіду, вже сформувалася упередженість, що в цьому питанні все не так, як має бути. Тобто це певною мірою нав’язаний стереотип. Звісно, про яку довіру можна говорити?
Можливо, в нас не найкраща судова система в світі. Найкращої в принципі не може бути, бо дуже багато факторів, на підставі яких функціонують судові системи в різних країнах. Однак в Україні навіть на європейському рівні досить непогані судові сервіси, можливість участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції, в тому числі і за допомогою власних технічних засобів, останнім часом налагоджена якісна комунікація між судовою владою і громадськістю. Є й інші речі, якими ми маємо пишатися, наприклад, безпрецедентні процедури конкурсів.
С.Х.: Насамперед цей сумний факт пояснюється вседозволеністю держави та її органів. Якщо державному органу не подобається рішення, то він дозволяє собі публічно висловлювати сумніви щодо об’єктивності рішення суддів. І, на жаль, навіть у суддівському корпусі не всі розуміють небезпеку такого стану справ.
— Віро, чи є у нас ресурс для подальших прозорих конкурсів та ретельного відбору? Чи вистачить кадрів?
В.М.: Стосовно кадрів: наразі майже 400 осіб, які пройшли жорсткий відбір і витратили більше року свого життя на проходження конкурсів і спеціальної підготовки на посаду судді першої інстанції (і все це фінансувалося за рахунок держави), очікують на перевірку своїх підсумкових іспитів вже понад три роки. Це люди з досвідом, перевірені різними спеціалістами, фактично готові судді. І це при тому кадровому голоді в загальних судах, про який постійно наголошується. Наведено один із прикладів. В Україні є гарні спеціалісти, гідні як займати різні посади в судовій системі, так і об’єктивно оцінювати потенційних кандидатів.
Інше питання ресурсів. Зараз війна, і очевидно: в пріоритеті інші глобальні речі. Але якщо озирнутися назад, я не бачила оцінки фінансової спроможності жодної із судових реформ (про які йшлося раніше). Це завжди якісь загальні фрази і приблизні суми. Тут ми знову повертаємось до системності і стратегічних підходів при вдосконаленні (мені цей термін більш імпонує, ніж «реформування») судової системи.
— Якщо підсумувати роботу ВАКС за три роки. Що вдалося зробити? Якими досягненнями ВАКС за цей час Ви можете пишатися? Чи став суд прикладом роботи для всієї судової системи?
В.М.: Три роки – це, з одного боку, дуже багато, щоб зробити щось, але дуже мало, щоб зробити багато