ВПОРЯДКУВАННЯ ТОПОНІМІЧНОГО ЗАКОНОДАВЧОГО ПОЛЯ УКРАЇНИ — ЩО ТАКЕ ГЕОГРАФІЧНІ ОБ’ЄКТИ ТА НА ЧЕСТЬ КОГО ЇХ СЛІД НАЗИВАТИ

Перш ніж перейти до аналізу проєкту Закону про внесення змін до Закону України «Про географічні назви» щодо деколонізації топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України, слід розібратись з самим поняттям «географічні об’єкти».

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про географічні назви», географічні об’єкти — цілісні і відносно стабільні утворення Землі природного або антропогенного походження, що існують або існували в минулому і характеризуються певним місцеположенням: орографічні — материки, гори, хребти, скелі, ущелини, льодовики, рівнини, низовини, яри, балки, острови, коси, вулкани, печери тощо; гідрографічні — океани, моря, затоки, протоки, лимани, озера, болота, водосховища, річки, канали тощо; адміністративно-територіальні — держави, автономні території, області, райони, міста, селища, села тощо; соціально-економічні — залізничні станції, роз’їзди, порти, пристані, аеропорти тощо; природно-заповідні — природні парки, заповідники, заказники, заповідні урочища та інші подібні об’єкти.

Таким чином, географічні об’єкти дуже різноманітні, умовно їх можна поділити на природні та створені людиною (антропогенні).

Назви географічних об’єктів у населеному пункті, тобто імена, назви внутрішньоміського топографічного об’єкта (проспекту, вулиці, бульвару, провулку, будь-якого об’єкта міста) зараз іменуються «урбаноніми».

На мою думку, урбаноніми виконують ідентифікувальну та інформативну функції. Так, урбаноніми допомагають нам розрізняти однотипні об’єкти в населеному пункті, при цьому забезпечують орієнтацію людини у цьому просторі.

Щодо інформативності, то географічному об’єкту повинна присвоюватись назва, що відображатиме найбільш характерні ознаки цього об’єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, де він розташований, думку населення цієї території, а також складатися з як найменшої кількості слів.

Водночас інформативність урбанонімів полягає не тільки у цьому. Надзвичайно велика кількість проспектів, вулиць, бульварів, провулків міст іменується на честь певних осіб чи подій.

Так, Законом України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» конкретизовано вичерпні підстави та причини, які визначають можливість на честь кого і чого можна називати географічні об’єкти у населеному пункті.

Імена фізичних осіб використовуються у якості урбаноніма з метою увічнення пам’яті про осіб, які зробили вагомий внесок у боротьбу за незалежність, розбудову Української держави, підтримання міжнародного миру і безпеки, зміцнення міжнародного авторитету України; здійснили героїчного вчинку, звершення в ім’я Батьківщини; зробили значний особистий внесок у розвиток науки, освіти, культури та інших сфер суспільного життя.

Ювілейні та святкові дати, назви й дати історичних подій присвоюються з метою: популяризації видатних фактів історії України, що відображають звершення та надбання в ім’я України; формування історичної свідомості Українського народу; сприяння розвитку науки, літератури, архітектури, мистецтва та інших сфер суспільного життя.

З огляду на викладені вище положення Закону України, географічні назви об’єктів у населених пунктах набувають нового значення, вони закріплюють певні ідеї, факти, інтереси соціальних груп та й усього суспільства.

Так, урбаноніми стають носіями актуальних соціокультурних та ідеологічних смислів, населений пункт стає простором символічних маркерів, які виражають пам’ять про осіб та події, які в той чи інший час були визначені як видатні.

Отже, участь у процесі перейменування, обговореннях запропонованих варіантів змін урбанонімів дають можливість, окрім визначення орієнтирів у просторі, взяти участь у створенні свого населеного пункту і відродженні української історичної пам’яті, ідентичності та культури.

Разом з тим, якби це прикро не звучало, радянське минуле залишило неприємний та неприйнятний слід в Україні, що відбивається у назвах географічних об’єктів у населених пунктах нашої країни.

У реаліях сьогодення нас, як громадян України, цікавить широкомасштабне відродження української історичної пам’яті, ідентичності та культури, очищення нашого громадського простору від нав’язаних радянських ідеологій, запровадження європейських цінностей та цивілізованого суспільного розвитку.

Відкритий воєнний напад збройних сил російської федерації 24.02.2022 року на суверенну Україну переконливо підтвердив необхідність невідкладного ухвалення змін до топонімічного законодавчого поля України, які мають забезпечити деколонізацію та впорядкування використання урбанонімів.

Вважаю за необхідне зазначити, що процес зміни урбанонімів почав набирати обертів одразу після подій Революції Гідності 2013 — 2014 років, разом з тим, і до того по всій Україні мали місце схожі зміни.

Особливого резонансу вказаний вище процес набув у зв’язку із набуттям чинності Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», іншими словами «закону про декомунізацію». Окрема стаття цього закону стосується саме зміни урбанонімів.

Разом з тим, протягом усього часу нашої незалежності змінювались назви проспектів, площ, вулиць, парків та інших географічних об’єктів, одним повертали історичні назви, іншим присвоювали нові.

Водночас за умов сьогодення важко розуміти логіку існування на території України великої кількості вулиць з топонімічними назвами нікому не відомих російських міст, сіл, річок, озер, портів, зміст яких продовжує щоденно проєктуватися на історичну пам’ять та світогляд українців, капіталізуючи в них рудименти російського тоталітаризму, формуючи психологію української меншовартості та малоросійства.

У зв’язку з чим, абсолютно логічним та послідовним є прийняття законодавчим органом за основу проєкту Закону України про внесення змін до Закону України «Про географічні назви» щодо деколонізації топонімії та впорядкування використання географічних назв у населених пунктах України (законопроєкт № 7253).

Вказаним законопроєктом забороняється присвоювати географічним об’єктам назви, які є іменами або псевдонімами осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, а також назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури).

Також забороняється присвоювати географічним об’єктам назви, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта або її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, міста, дати, події, її діячів, які здійснювали військову агресію проти України та інших суверенних країн, державну тоталітарну політику та практику, пов’язану з переслідуванням опозиції (опозиційних діячів), дисидентів та інших осіб за критику тоталітарного радянського та тоталітарного російського режиму, зокрема й громадян України, які мешкають на тимчасово окупованих територіях України або тимчасово перебували на території держави-окупанта та стали жертвами переслідування з боку російських репресивних органів.

Таким чином, проєкт Закону спрямований на деколонізацію топоніміки та впорядкування використання у населених пунктах України географічних назв та символіки держави, яка вчинила збройну агресію проти України.

Вказане вище є необхідним з метою недопущення повторення таких злочинів у майбутньому, усунення загрози суверенітету, територіальної цілісності та національній безпеці України, а також очищення та оздоровлення вітчизняного суспільного простору від нав’язаних радянсько-російських ідеологій, встановлення історичної справедливості та повного відновлення української історично-національної топоніміки, осучаснення її іменами новітніх Героїв у боротьбі з ворогом.

І жодних вмотивованих перешкод на цьому шляху не має. Адже, російська федерація, перетворюючи сьогодні мирні українські міста на руїни, сама ж робить все, щоб на території України відбулася дерусифікація.

Отже, нарешті ми маємо скинути цей колоніальний тягар, що нав’язувався нам багатьма десятиліттями, а то і століттями. І саме сьогодні є можливість створити нову ідентичність, подолати імперські колоніальні міфи, віднайти та утвердити ту історичну пам’ять, яка належить нам — українцям, щоб стати повноцінним господарем на своїй землі. Україна — це наш дім і ми вправі дати урбанонімам назви, пов’язані саме з нашими традиціями та історією, з нашими Героями, які ціною власного життя мужньо відстоюють суверенність країни.